Організація української нації «Держава», Українське національне середовище та відділ україніки ЛОУНБ провели круглий стіл «Кирило Трильовський – організатор українських парамілітарних сил у Галичині».

Вступне слово на круглому столі пошанування видатного українського громадського і політичного діяча, адвоката, журналіста та видавця, провідного члена Русько-української радикальної партії, організатора і творця товариств «Січ» і товариства «Січові стрільці», генерального отамана Українського січового союзу у Львові подав завідувач відділу україніки, поет Євген Салевич, висловивши такі світоглядні думки.

Аби побачити велич постаті Кирила Трильовського потрібно осягнути його проект організації української нації – проект організації парамілітарних спортивних товариств «Січ», які виросли до Українського січового союзу, напіввійськової організації Українські січові стрільці і перетворилися в мілітарну силу нації – у Легіон українських січових стрільців – українське добровольче військове формування у складі австро-угорської армії в роки Першої світової війни і продовжилися в подальшій історії українських національно-визвольних змагань ХХ століття.

У вівторок, 28 травня,до бібліотеки завітав наш приятель з Польщі пан Адам Касперкевич. Свого часу він презентував у бібліотеці свою вражаючу фотовиставку LIBRICIDЕ про знищення московитами українських бібліотек. Цього разу пан Адам подарував нашим читачам нове ілюстроване видання BEZKONIEC – UNENDING - БЕЗ КІНЦЯ. Книжку створили три автори – Малґожата Смєшек, Адам Касперкевич і Ярослав Ян Геммерлінґ. Кожен мовою світлини розповідає про різні аспекти нинішньої війни: перша – про карпатське село, життя якого змінилося 24 лютого 2022 р., другий – про загрози для культури й нищення книг, третій про долю українських біженців у Польщі. В передмові Адріан Викрота зазначає, що «три різні погляди на війну, яка точиться відразу за рогом, видаються безцінними. Не тому, що вони є найактуальнішими, сучасними (модними), відкриттєвими, гарно описаними й презентабельними. Вони безцінні тому, що є звичайними. З біса звичайними, щоденними й щирими. Щирими до болю».

27 травня у великій читальній залі точилася розмова про львівську воду – Полтву, Сороку, Пасіку, Залізну Воду, Зубрю, Млинівку та інші потоки, про природні озера й ставки, створені міщанами й передміщанами – Пелчинський, Панєнський, Сакраменток, Кисельки та ін.

Як розповів історик Іван Сварник, наше місто виникло в дуже сприятливій для життя місцевості у прадавні часи. На березі Полтви і її приток люди осіли віддавна. Вода була необхідною для життя – для пиття, готування їжі, для купання і прання. Як вказує Зубрицький, Полтва була ще й транспортною артерією. По ній до Львова доходили невеликі судна з Балтики через Західний Буг. Для торгівлі Львова це був суттєвий фактор. Полтва і її притоки відігравали важливу роль у житті ремісників. Протічну воду у великій кількості використовували чинбарі й гарбарі. Обробка шкіри й подальше виготовлення з неї різноманітних речей – одягу, рукавиць, взуття, сумок, упряжі у Львові локалізувалися на передмістях – на Галицькому, де була вул. Гарбарська, й на Краківському. Розкопки в р-ні «Добробуту» виявили великий осередок шкіряного промислу ХV-XVIII ст. Полтва була примхливою річкою. В спекотну пору міліла, але в зливи виходила з берегів і заливала передмістя. При цьому навіть гинули люди. Під час однієї з повеней, як пише хроніст, до шпиталю св. Станіслава (в р-ні нинішнього Театру юного глядача) можна було дістатися лише човном. Сліди повеней відбилися на документах Львівського земського суду. Вони зберігались у склепі в Низькому замку, отож повені не раз заливали приміщення.