Подружжя Ігора й Ірини Калинців мало щасливу долю. Вони не загинули в совєтських тюрмах і таборах, як багато інших борців за Україну. Вони не просто дожили до незалежної Української держави, а й повною мірою доклалися до її становлення й утвердження, залищивши виразний відбиток своєї творчості, громадської й політичної діяльності не лише в нашому місті, а й у державі загалом.

Долю обох було закладено від народження. Ігор народився, можна сказати, ще за Польщі (9 липня 1939 р.) в Ходорові в учительській родині. Ірина вже за «перших совітів» - 6 грудня 1940 р. у Львові в робітничій родині. Їхня молодість проходила у складних умовах боротьби тоталітаризму з українським рухом опору – спочатку збройного, далі підпільного, й зародження дисидентського руху. Їх називали «поколінням пізнього шістдесятництва». Обоє навчалися на філологічному ф-ті Львівського університету (Ігор 1956-1961, Ірина 1959-1964), почали писати вірші, познайомилися у літстудії. 1961 вони одружилися. Ігор почав працювати в Обласному архіві, долучився до видання збірника «Леся Українка» (1966, спільно з Я. Дашкевичем, Г. Сизоненко, Л. Федоришином). Того ж року в Києві вийшла його перша збірка «Вогонь Купала». Однак значно частіше його публікували за кордоном. Ірина, після закінчення університету, працювала в Будинку народної творчості, вчителькою, бібліотекаркою, ткалею. Оскільки Ірина брала активну участь у громадському житті, зокрема в роботі Клубу творчої молоді «Пролісок» (1963-1965), поширенні самвидаву, її постійно звільняли з роботи. 1970 Калинці підписали протест проти повторно арешту В. Мороза, 1971 – проти руйнування могил УСС на Янівському цвинтарі. 1971 Ірина разом із В. Чорноволом доклалася до створення комітету захисту Ніни Строкатої. Закономірним підсумком цієї активності став арешт Ірини, що стався на поч. 1972 р. Ігора ж заарештували в серпні. Обох Калинців за «антирадянську діяльність» засудили на 6 років таборів і 3 заслання. Ігор був активним учасником табірних протестів і голодувань, став знаним борцем за права політв’язнів СРСР. Після ув’язнення подружжя добилося спільного заслання в Читинську обл. Тут Ігор, окрім роботи, впорядкував табірну поезію, а Ірина займалася історичними розвідками (про гунів, «Слово» та ін.).

До Міжнародного дня кіно відділ літератури іноземними мовами імені Омеляна Масляка о 16 год. зімпровізував на згадку про знаменитий кінопоказ братів Люм’єр на бульварі Капуцинів у Парижі 28 грудня 1895 року перегляд німого фільму «Кінооператор» під фортепіанну музику львівської піаністки та імпровізаторки Галини Бакай. Присутні нагадали, в першу чергу собі, ім’я одного з великих акторів німого кіно Бастера Кітона. Особливим доповненням і окремим задоволенням стала музична інтерпретація цього фільму, який тривав близько години. Після перегляду користувачі відділу обмінялися враженнями, погортали фондові книжки про кіно з книжкової експозиції читального залу "Маленька роль ніколи не вбивала великого актора, проте маленький актор завжди може вбити велику роль", порадили одні одним фільми, які відкрили для нас кіно як вид мистецтва.

29 грудня у великій читальній залі лунала розповідь Івана Сварника про його приятеля, відомого письменника Романа Горака, який нещодавно відійшов у потойбіччя, проживши тривале й насичене життя. Можна навіть сказати кілька різних життів – хіміка, музейника й професора, письменника.

Роман народився в Городку 1942 р., здобув тут середню освіту. 1964 закінчив хімічний факультет ЛДУ, далі навчався в аспірантурі, 1972 захистив дисертацію з органічної хімії. Два десятиліття працював у Львівському медінституті (і кілька років у НДІ поліграфії) як педагог і науковець, очолював лабораторію, написав бл. 60 наукових статей, зробив низку відкриттів і винаходів, був знаним фахівцем у галузі дослідження ефірів диселенфосфорних кислот. На початку 80-х років зацікавився історико-краєзнавчими пошуками, почав вивчати життя і творчість Івана Франка, Леся Мартовича, «Руської Трійці», досліджував в архіві історію Городка. 1983 р. вийшов його перший літературний твір про Франка «Тричі мені являлася любов». Повість була новаторською і висвітлювала маловідомі сторінки життя Франка. Тому викликала величезний резонанс і не лише в Галичині. Твір перевидавали 3 рази. Того ж 1983 р. в «Жовтні» вийшла Романова документальна розвідка про походження М. Шашкевича.