Вірмени з’явилися у Львові в княжу добу. Вони були воїнами княжого війська, вмілими ремісниками й заповзятливими купцями, які провадили торгівлю зі Сходом. Найраніший документ, який вірмени 1578 подали Стефанові Баторію, була грамота 1062 р. князя Федора Дмитровича. Вчені довели, що це фальсифікат. Заслуговує на довіру, натомість, повідомлення, що в церкві св. Анни на передмісті був давній надгробок з вірменською датою, яка в переведенні на наше літочислення, відповідає 1277 рокові. Науковці не сумніваються, що вірменська громада в руські часи мала власного війта й окрему юрисдикцію. Вірмени вказані в грамоті Казимира ІІІ 1356 року як нація, що може підлягати власному судові. Свій автономний правовий статус вірмени зафіксували в привілеях 1379 й 1380 рр., а також у численних пізніших підтвердженнях і доповненнях. За цими грамотами вони жили за своїми звичаями, «при війті, єпископах, священниках, церквах, у всіх і будь-яких користях і правах», тобто, користувалися власним цивільним і церковним правом. Вірменський міський уряд на чолі з війтом був ліквідований 1469 р. Після того залишився окремий суд під керівництвом міського (невірменського) бурмистра, що існував до 1784 р. Натомість у цей час замість війта цю владу виконував орган самоврядування («старші нації») на чолі з першим єроспаханом (керівник громади).