25 березня в рамках березневої сесії НТШ в бібліотеці відбулося засідання Археографічної комісії (голова І. Сварник, секретар У. Кришталович) за участі А. Фелонюка, як представника Історичної комісії НТШ. На засіданні виголосили низку наукових доповідей, навколо яких щоразу починалася дискусія.

Орест Круковський (Львівський історичний музей) розповів про нове джерело до передісторії визвольних змагань: протоколи засідань товариства «Січові Стрільці» в Бориславі 1913 р. Це шість рукописних аркушів, записаних з обох сторін досить виразним письмом. Протоколи розповідають про діяльність «показової» сотні, яка мала власні однострої, зброю і навіть кінний відділ, брала участь у Шевченківському здвизі у Львові 1914, а низка її діячів (напр. Клим Гутковський) згодом стали старшинами Легіону УСС.

Ростислав Мельник (Львівська політехніка) проаналізував зміни національного складу студентів і викладачів Львівської політехніки протягом першого десятиліття після закінчення ІІ Світової війни. Доповідач підкреслив, що за цей час їх кількість зросла в 10 разів. Щодо національного складу, то в 40-ві рр.. було багато поляків, росіян, білорусів та ін. Згодом кількість поляків різко скоротилася, натомість дуже зросла кількість українців. Мова викладання була як українською, так і російською. Ставлення до професорів-поляків було загалом толерантним (крім партійних керівників).

Галина Сварник (ЛННБ ім. В. Стефаника) розповіла про зміст щоденників Марії Деркач, зокрема воєнного періоду. Остання докладно фіксує події в бібліотеці та Львові загалом. Зокрема, повідомляє про бомбардування – німецькі, американські, радянські, руйнування у Львові. Про воєнні злигодні, про науковців, які працювали в бібліотеці як дослідники в роки війни, про культурне життя міста. Про жидів, яких рятували, приймаючи на роботу.

24 березня у великій читальній залі історик Іван СВАРНИК розповів про життя видатного галичанина, наймолодшого сина Івана Франка Петра. Він був талановитим ученим-хіміком, долучився до створення «Пласту», воював за незалежну Україну в Легіоні УСС і в Галицькій армії, був одним із творців української військової авіації, а також був письменником, педагогом, видавцем. Усі ці справи робив із запалом, натхненням, яке спонукало й усіх навколишніх до дії.

Петро народився 1890 в Нагуєвичах, рано почав читати й писати, вчився з задоволенням, багато читав. Виявляв неабиякі здібності до чужих мов. Як і всі діти Франка, з дитинства відзначався самостійністю, наполегливістю, був беручким і безстрашним, любив долати труднощі. Від батька перейняв любов до риболовлі, природи, гірських мандрівок. Як і старші брати захоплювався різними видами спорту – гімнастикою, тенісом, лещетарством, волейболом, футболом, мотоциклами. З дитинства захопився хімією, обладнав вдома власну лабораторію. Згодом вступив до політехніки, а водночас мусив заробляти на життя: працював у страховій компанії «Дністер», викладав фізвиховання у гімназії, згодом в учительській семінарії. 1914, як і старший Тарас, добровольцем пішов на війну, був стрільцем , далі поручником у Легіоні УСС. Півтора роки воював, відзначився під Семиківцями й отримав срібний хрест за хоробрість. 1916 навчався в Сараєво у школі бойових пілотів, став повітряним спостерігачем.