22 жовтня 1933 р. у Львові трапилася подія, що викликала резонанс у всьому світі: український студент-націоналіст Микола Лемик застрелив працівника радянського консульства Майлова, який виявився високопоставленим чиновником спецслужб. Замах мав політичний характер: ОУН хотіла, таким чином, привернути світову увагу до жахливого голодомору в Радянській Україні, організованого владою, аби зламати українське селянство і змусити його підкоритися комуністичній диктатурі.

Микола Лемик походив із с. Сопова біля Золочева, з багатодітної селянської родини. Здобув гімназійну освіту й навчався на природничому ф-ті Львівського університету. Зі шкільних років був свідомим українцем, а студентом став членом ОУН. Провід ОУН свідомо обрав його виконавцем політичного замаху: Микола був розумним, кмітливим, гарним з виду, а головне – мав усього 18 років, тобто його не мали б засудити на смертну кару. Він мусив не загинути на місці замаху, а здатися поліції й виступити на суді з політичною промовою.

До замаху Лемика добре підготували. Він ще раніше пройшов військовий вишкіл, добре стріляв. Степан Бандера, на той час крайовий провідник ОУН, особисто розмовляв з юнаком, пояснив йому сенс завдання. Безпосередньо плануванням операції займалися Р. Шухевич і Б. Підгайний. Заздалегідь вивчили розклад роботи консульства на вул. Набєляка (нині Котляревського, 27), мали план приміщень і навіть портрет консула. Микола записався на прийом 22 жовтня буцімто з метою поїхати до СРСР на навчання. Однак до юнака вийшов чоловік, не схожий на консула. Це був О. Майлов, уповноважений ДПУ з питань дипломатичних установ. Микола, буцімто дістаючи листа від сестри, витяг пістолет і застрелив чекіста. Далі змусив охоронців лягти й дочекався поліції. Слідство тривало недовго. Вже 30 жовтня відбувся суд, Лемика засудили до страти. В останньому слові він викрив злочини в Радянській Україні, його слова розійшлися по всьому світові. Адвокати Ю. Старосольський і С. Федак домоглися зміни вироку і Миколу засудили на пожиттєве ув’язнення. Покарання відбував у варшавській в’язниці «Святий Хрест», де сиділи також С. Бандера й А. Мельник. У вересні 1939, під час німецького бомбардування, Миколі вдалося втекти. Підпільники подбали про нові документи, і в 1939-1941 рр. Микола Лемик працював сільським учителем на Холмщині. 1940 р. брав участь у ІІ Великому Зборі ОУН в Кракові. Одружився з підпільницею Любою Возняк, сестра якої була дружиною брата Степана Бандери Василя. У червні 1941 очолив Центральну похідну групу ОУН, а в жовтні його схопило гестапо у Миргороді й розстріляло.

Вдова Миколи Люба також була в складі похідних груп, у 1943-1945 працювала в Карпатах на підпільній радіостанції «Вільна Україна». 1947 потрапила в полон, була засуджена на 25 років. 1967 повернулася в Івано-Франківськ, брала участь у національній роботі. Ім’ям Миколи Лемика названа вулиця у Львові (кол. 30-річчя Перемоги), на будинку, де він здійснив атестат, встановлена меморіальна таблиця.