20 жовтня у великій залі бібліотеки зібралося стільки відвідувачів, що працівники ледве змогли всіх посадити. Тема розповіді історика Іван СВАРНИКА - Полтва - зацікавила дуже багатьох львів’ян, хоча, звісно, всі чули про річку, на березі якої виник Львів.

Як розповів лектор, місце, де в ХІІІ ст. збудували Високий та Низький замок, завжди приваблювало людей. Долина між порослими густим лісом горбами, та ще й захищена з заходу непрохідними болотами, була добрим місцем для поселення. До того ж багатим на воду: по ній протікала річечка Полтва, яку живили Пасіка й Сорока, струмки Ортим, що стікав з Замкової гори, й Залізна Вода. Над Полтвою та її притоками первісні люди жили вже в добу мезоліту (Х-VІІ тис. р. до Р. Х.). Це були тимчасові, переважно на зимовий період, поселення давніх мисливців, рибалок і збирачів, котрі жили в примітивних куренях, накритих шкурами тварин, чи в природних печерах (одна з них – Медова печера на Пасічній). Археологи виявили на теренах Львова десятки таких стоянок (див. Мацкевий. Археологічні пам’ятки Львова). Згодом тут жили племена черняхівської культури – предки слов’ян. Найдавніше житло цих праслов’ян, датоване V-VІ ст. дослідили під час розкопок на «Добробуті». Воно було на березі струмка, що впадав у Полтву. Археологи виявили тут поселення ремісників княжої доби, які займалися чинбарством, виплавляли бронзу, в одній будівлі жив тесля. Вулиця була замощена дубовими плахами, що добре збереглися у вологому ґрунті. При будівництві укріплень руського міста Полтва відігравали особливу роль: вода наповнювала рів між валом і мурами. Вода слугувала джерелом енергії для десятків млинів, міської папірні, сукновальні, воскобійні. А Полтва та її притоки давали можливість влаштовувати десятки штучних водойм – ставків і саджавок, де вирощували багато прісноводної риби: коропа, окуня, щуку та ін. Риба була важливим продуктом харчування й торгівлі. Особливо цінували львівських щупаків, яких возили навіть до Відня. Діжки з львівською рибою позначали печаткою магістрату, як торговельною маркою.

Шановні користувачі та всі бажаючі!

Запрошуємо Вас взяти участь у щорічному наймасовішому флешмобі осені – написанні Всеукраїнского радіодиктанту національної єдності.

Місце і дата написання:

27 жовтня об 11:00 у великій читальній залі за адресою: просп. Шевченка, 13

Чекаємо на Вас!

Іван Франко, як послідовний і непохитний борець за волю свого народу, протягом життя зазнавав переслідувань збоку влади Австро-Угорської імперії,в т. ч. судових, що було пов’язане з арештами й ув’язненнями. Останніх біографи налічують 4.

Вперше Івана Франка заарештували в червні 1877 разом із Павликом, Терлецьким та ін. студентами, звинуваченими в поширенні соціалістичних і нігілістичних ідей. На той момент Франко мав 21 рік (1856 р. нар.) і був студентом філософського ф-ту Львівського університету. Брав активну участь у громадському житті: був одним з керівників «Академічного братства», редактором студентського журналу «Друг». Студентів заарештували через соціалістичного емісара з Европи М. Котурницького, у якого виявили низку доказів його підривної діяльності: зброю, отруту, пилочку для тюремних ґратів, соціалістичні статті, а також листи М. Драгоманова для Франка й Павлика. Останні познайомилися з Драгомановим під час його приїзду до Львова на поч. 1876 р., коли він заохочував молодь «до всесторнної праці на поли осьвіти народа, етнографії, статистики, літератури». Саме це заявив Франко на допиті. Але ц.-к. поліцію це не переконало. Вона вперто (загалом 8 місяців) намагалася довести, що студенти хотіли створити підпільну організацію чи партію і скинути найсвітлішого цісаря. Арешт Франка мав цікаву особливість: його декан О. Огоновський написав листа до Дирекції поліції про те, що університет на прохання Франка збирається виплатити йому заборговану стипендію за час арешту. Оскільки той був зразковим студентом, відвідував заняття, складав екзамени й колоквіуми, не мав зауважень від адміністрації, то в останньої немає підстав для невиплати цих коштів. Ув’язнення і судовий процес зробили з молодого Франка переконаного соціаліста, який надалі свідомо займався освітою народу, перекладом для робітників соціалістичної літератури, редагуванням газет і журналів.