1 травня в бібліотеці відкрилася оригінальна виставка «Жахливі квіти війни». Це своєрідні мистецькі твори, переважно квіткові композиції, виконані з незвичного матеріалу – уламків мін, снарядів, бомб, знайдених у Херсоні й Антонівці. Саме в цьому селі живе автор – самодіяльний митець і письменник ВасильЧайковський. Свого часу він був правоохоронцем, згодом викладав в Академії внутрішніх справ, займався спортом. До війни він очолював Херсонський осередок Всеукраїнської Федерації фрі-файту та контактних єдиноборств. Оскільки обстріли Херсонщини тривають безперервно, він має нескінченну кількість матеріалу для своїх творів. Розповідаючи про своє мистецтво, пан Чайковський каже, що до його творів можна й потрібно торкатися. Але обережно, бо уламки мають дуже гострі грані, об які легко порізатися. Як зауважив автор, у нашій бібліотеці це вже 18 локація виставки. Він побував у Києві, Чернівцях, Сколе й багатьох інших містах і містечках, де розповідав про війну. При цьому продає книжечку своїх спогадів, частину коштів передає на дрони й пишається тим, що допомагає нашому війську.

29 квітня Іван СВАРНИК розповідав про науковий доробок легендарної героїні Галичини Олени Степанів (1892-1963) і її путівник «Сучасний Львів», виданий 1941 р., під час німецької окупації нашого міста.

На початку історик зауважив, що життєвий шлях Степанівни досить докладно висвітлений у виданнях «Олена Степанів – Роман Дашкевич», збірнику О. Шаблія «Олена Степанів», нарисі Г. Кос «З-під знаку Стрільця». Останній містить багато репродукцій світлин і документів. На жаль, не вдалося створити музей Степанівни ні в її рідному Вишнівчику, ні в будинку на Козацькій, 11 а у Львові, де вона жила останні роки й померла.

26 квітня у відділі мистецької літератури відбувся майстер-клас із декорування верби за участю соціальної групи Львівського міського територіального центру під керівництвом Юлії Клим. Цього року Вербну неділю святкують 28 квітня – за тиждень до Великодня, що припадає на 5 травня.

Цікавою є історія про свято та традиції Вербної неділі. Верба завжди мала особливе значення для українців. Вона була і залишається одним із найголовніших національних символів. Крім того, верба символізує також і жіночність, тому до свят її прикрашали виключно жінки і дівчата. Для вербових букетів традиційно готували гілочки верби з пухнастими котиками. Для гарного букета брали не менше десяти-дванадцяти гілочок (парність чи непарність тут неважлива). Гілочки однакової довжини складали в тугий пучок і обмотували лляною шнурівкою в напрямку за сонцем. Букет прикрашали квітами, миртом, травами та йшли освячувати в церкві. Після освячення гілочками верби вже не ділилися – букет несли додому і ховали за образами як оберіг. А освячену вербу з попереднього року ні в якому разі не можна було викидати – її спалювали.