27 жовтня усі бажаючі могли послухати лекцію історика Івана СВАРНИКА про складні перипетії з самоназвою нашого народу, які, до певної міри, продовжуються й досі: у світі проживають невеликі спільноти наших земляків, які вважають себе не українцями, а русинами.

Походження терміну «русь» не дуже прозоре. Між філологами й нині тривають дискусії про його провеніенцію. Значна частина мовознавців уважають його скандинавським. Як аргумент наводять термін «руотсі», яким фіни звуть шведів. Руси виступають у арабських, візантійських та ін.. джерелах з 5 ст. Це ватаги купців, мореплавців, піратів – рухливих і войовничих мандрівників з півночі, які підкоряли різні країни й ставили на їх чолі своїх вождів. Їх називали норманами, вікінгами й «руссю». На поч. 18 ст. цар Петро І запросив у Московію німців Бауера і Шлецера, які обґрунтували теорію ІІІ Риму, перейменували Московію на Россію й виклали «норманську» теорію походження Русі, за якою саме останні створили в нас державу. При цьому забули потужне об’єднання антів, київські князі Аскольд і Дір. Звісно, варяги справили вплив на Київську Русь, зокрема на формування агресивної зовнішньої політики. Однак основним державотворчим елементом держави були слов’яни – поляни, деревляни, хорвати та ін. З часом терміном «русь» окреслювали загал населення держави, яка простягалася від Балтики до Дунаю. Монголо-татари зруйнували Київську Русь, але її традиції продовжила Галицько-Волинська держава, яка використовувала ту ж назву «Русь». Жителі обох держав звали себе русичами чи русинами. У 15-16 ст. «руссю» називали себе всі православні Великого Литовського князівства. В Галичині, Закарпатті й Буковині ця самоназва українців побутувала до поч. ХХ ст. У Російській імперії, створеній 1721 р., московити почали звати себе «русскими».

Відповіддю нашого народу на це стало використання другої історичної самоназви – «українець». Термін Україна вперше виступає в літописі 1188 р. на окреслення частини нашої території, але поступово переноситься й на сусідні князівства. В новий час «Україна» знову з’являється на т. зв. Радзивилівській карті 1613 (оригінал 1603) р. Його вміщено навпроти Києва. У 17 ст. на всіх європейських картах поширена назва «Ukraina terra Cosacorum», тобто терміном «українець» позначали козаків. В к. ХІХ ст. українські інтелектуали – О. Барвінський, І. Франко, М. Грушевський поєднали обидві назви «Історія України-Руси», «Українсько-руський архів», «Жереладо історії України-Руси» й довели, що Україна є прямим спадкоємцем Руси. Детальніше про це написано в книжках Є. Наконечного «Украдене ім’я», С. Шульгина «Україна», а картографія відображена у 3 т. видання «Україна на стародавніх картах» (М. Вавричин,Я. Дашкевич, У. Кришталович).