Бернардинський монастир, що замикає вул. Личаківську з заходу, є чи не найулюбленішою для туристів пам’яткою XVII ст. Частково оточений оборонними мурами, він ефектно компенсує незбережені фортифікації середньовічного Львова й дозволяє побачити, як виглядало наше місто в давнину.

Перші ченці францисканського ордену, яких у Польщі звали бернардинцями (від першого монастиря). з’явилися у Львові в середині XV ст. на запрошення руського воєводи А. Одровонжа. Він виділив ділянку на передмісті, збудував перший дерев’яний монастир. Будівлю, однак, швидко спалили русини, бо вона була поруч із церквою. Монастир відбудували. 1506 р. він знову згорів під час нападу молдаван, але був відбудований. А 1600 ченці вирішили збудувати кам’яний монастир. Аби не створювати небезпеки для оборони Львова, спеціально створена комісія вирішила, що монастир має бути добре укріпленим. Його оточили високими мурами, що мали 2 вежі – зі сходу й півдня. Перша дійшла до нашого часу, а другу розібрали в ХІХ ст., коли прокладали колію кінного трамваю. Після фортифікацій почали будувати костел св.. Андрія. Першим архітектором, який завершив 1-й ярус у стилі італійського ренесансу й перекрив склепіння (1609), був Павло Римлянин, далі будував так само славний італієць Амвросій Прихильний. Однак закінчував будову Андреас Бемер із Вроцлава, надавши фасаду маньєристичного характеру. Освячення будівлі відбулося щойно 1630 р., коли завершили внутрішні розписи, спорудили вівтарі та ін. Сам монастир був розрахований не лише на 50-70 ченців. Від заснування й до 1946 р. тут була вища школа ордену, ченці здобували наукові звання. Частину келій відвели для військової залоги. Особливістю львівського монастиря було те, що він був одним із двох т. зв. військових монастирів Речі Посполитої, багато монахів були професійними вояками, які на старість ішли в монастир. Тому монастир витримував будь-які облоги й жодного разу не був здобутий ворогом. Мав власний арсенал.

28 червня 1914 р. в Сараєві сербський студент Гаврило Принцип застрелив спадкоємця престолу Австро-Угорщини ерцгерцога Франца-Фердинанда і його дружину Софію, що стало поштовхом до початку І Світової війни. У війні українці воювали по різні боки фронту й за різні інтереси. Галичани сподівалися, що перемога Австро-Угорщини спричинить розвал Російської імперії, а на її руїнах постане незалежна Україна. До війни вони готувалися давно. З к. ХІХ ст. почалося культурно-національне відродження: в Галичині виникла «Просвіта», «Руська Бесіда», «Рідна школа», у ХХ ст. «Сільський господар», далі «Маслосоюз». А 1900 року в с. Завалля Кирило Трильовський заснував першу «Січ» - фізкультурно-пожежне товариство, що дбало про здоровий спосіб життя, допомагало селянам боротися з пожежами. І. Боберський започаткував товариство «Сокіл», яке дбало про розвиток спорту в Галичині. Молоддю опікувався «Пласт». 1912 р., передбачаючи майбутню війну, галичани створили організацію «Січові Стрільці», яка почала військову підготовку студентів і гімназистів, а 1913 – «Січові Стрільці ІІ», яка займалася цим з українськими робітниками й ремісниками.