З іменем фламандського художника Пітера Пауля Рубенса пов’язані виникнення і розвиток бароко. Художник, колекціонер, дипломат, учений, магістр мистецтв Кембрідзького університету, автор більше 500 картин, а в співавторстві це число втричі більше.

Мистецька кар’єра Рубенса розвивалася стрімко. Щедра оплата замовників дозволяла йому подорожувати по світу, займатися колекціонуванням, утримувати великий будинок в Антверпені. «У Рубенса було стільки талантів, що його вміння малювати слід віднести до самого останнього», - зауважив один із покровителів художника.

Запрошуємо у відділ мистецької літератури з 28 червня до 8 липня на перегляд книжково-ілюстративної виставки «Живописна творчість Рубенса» до 445 років від дня народження фламандського живописця (1577-1640).

Права і свободи від народження даровані кожному, і нікому не дано позбавляти цих прав чи їх порушувати. Тому найважливішим кроком людства у забезпеченні цих прав стало прийняття власних конституцій – основного державного документа, який визначає державний устрій, порядок і принципи функціонування держави.

Для України Конституція, прийнята 28 червня 1996 року, стала символом консолідації українського народу в розбудові суверенної і незалежної, демократичної, соціальної та правової держави.

24 червня минуло 90 років від дня народження ОРЕСТА-НЕСТОРА МАЦЮКА (1932-1999) – українського історика-архівіста, видавця джерел, дослідника книгодрукування, історії паперу й фортифікацій. Орест народився у м. Трускавці в родині вчителя Ярослава Мацюка, замордованого більшовиками у червні 1941 р. Хлопчика виховували дід і баба, далі він навчався у Трускавці й Дрогобичі. Від 1949 працював колектором у Бориславській “Нафтогазрозвідці”. Згодом вступив до Львівського інституту фізкультури, звідки перевівся до Львівського сільськогосподарського інституту, економічний факультет якого закінчив 1956. Працював у Золочеві інструктором райкому комсомолу, економістом-плановиком, ентомологом. 1956 р. опублікував перші краєзнавчі розвідки, зокрема про Високий замок у Львові. 1960 переїхав до Львова на роботу в Історичному архіві (ЦДІА УРСР), де працював 39 років, аж до смерті. Спочатку боровся зі шкідниками паперу в лабораторії, потім був архіваріусом, молодшим науковим співробітником, старшим архівістом, завідував відділом, був заступником директора, врешті став директором установи.

Сьогодні вранці зупинилося серце мого щирого друга, великого патріота України Богдана Якимовича. Він прожив 70 років, однак за життя зробив стільки, скільки не зробило й десятеро інших.

Він майже до самого кінця залишався борцем, останні роки боровся зі смертельною недугою і вірив, що подолає її. «Івасю, - сказав він кілька місяців тому, - тепер я лікую себе сам, бо найкраще знаю свою хворобу і свій організм». Я змовчав, бо зрозумів, що лікарі вже зробили все, що могли.

Востаннє ми бачилися навесні в Музеї Франка на обговоренні подальшого перейменування вулиць Львова. Це не було випадковістю. Адже Богдан ще з кінця 80-х років минулого століття був активним членом експертної групи з перейменування львівських топонімів (її очолював архівіст Орест Мацюк). Якимович відповідав за «військовий» напрям. Саме з його ініціативи у Львові з’явилися вулиці Л. Мацієвича, О. Засядька, ген. Д. Грицая, О. Грекова, В. Курмановича, Чупринки, І. Чмоли, С. Ляймберґа та ін. Розуміючи важливість популяризації цих змін, Богдан систематично публікував у пресі «Абетку нових назв», подаючи стислі біограми маловідомих широкому загалові осіб.