21 січня у відділі читального залу вшановували педагога Ірину Костянтинівну Ільницьку з нагоди її 85-річчя. Вона викладала українську мову й літературу в СШ № 4 та № 27 м. Львова у 50-70-х роках минулого століття. Привітати свою улюблену вчительку прийшли випускники різних років. Серед них – поетеса Анна Канич, просвітянка Надія Середницька, історик Іван Сварник. Вечір провадив український гурт «Світлиця» з Литви, пов’язаний з Іриною Костянтинівною сімейними узами (у ньому співають донька Оксана і зять Роман). Пісенна програма перегукувалася з актуальними подіями нашого культурного й духовного життя – Різдвом Христовим, наступним ювілеєм Кобзаря, українською революцією. Сама ювілярка декламувала українську поезію, поіменно згадала своїх перших випускників, висловила побажання пам’ятати друзів і вчителів, які «все робили, щоб всі ви вийшли на порядних людей – вірних дочок і синів України».

Окремі сюжети й вислови доктора історичних наук, журналіста й телеведучого Данила Яневського викликали неоднозначну реакцію громадськості й науковців, зокрема патріотично й ультрапатріотично наставлених. Очевидно, тривала робота на Заході, та й попередній досвід тележурналістики, стали спонукою для науковця зробити свої видання не лише науково обґрунтованими, але й цікавими для читача навіть на перший погляд. У мене особисто, як у історика, який працював над збірником «Українське державотворення. Акт 30 червня 1941 року», особливий інтерес, а, відповідно, й застереження, викликав уже загальний заголовок кількох книг Яневського: «Проект «Україна»». Адже з самого цього заголовка апріорно простежується натяк на Україну, як «австрійську інтригу», «німецький проект» тощо.