Іван Франко, як послідовний і непохитний борець за волю свого народу, протягом життя зазнавав переслідувань збоку влади Австро-Угорської імперії,в т. ч. судових, що було пов’язане з арештами й ув’язненнями. Останніх біографи налічують 4.

Вперше Івана Франка заарештували в червні 1877 разом із Павликом, Терлецьким та ін. студентами, звинуваченими в поширенні соціалістичних і нігілістичних ідей. На той момент Франко мав 21 рік (1856 р. нар.) і був студентом філософського ф-ту Львівського університету. Брав активну участь у громадському житті: був одним з керівників «Академічного братства», редактором студентського журналу «Друг». Студентів заарештували через соціалістичного емісара з Европи М. Котурницького, у якого виявили низку доказів його підривної діяльності: зброю, отруту, пилочку для тюремних ґратів, соціалістичні статті, а також листи М. Драгоманова для Франка й Павлика. Останні познайомилися з Драгомановим під час його приїзду до Львова на поч. 1876 р., коли він заохочував молодь «до всесторнної праці на поли осьвіти народа, етнографії, статистики, літератури». Саме це заявив Франко на допиті. Але ц.-к. поліцію це не переконало. Вона вперто (загалом 8 місяців) намагалася довести, що студенти хотіли створити підпільну організацію чи партію і скинути найсвітлішого цісаря. Арешт Франка мав цікаву особливість: його декан О. Огоновський написав листа до Дирекції поліції про те, що університет на прохання Франка збирається виплатити йому заборговану стипендію за час арешту. Оскільки той був зразковим студентом, відвідував заняття, складав екзамени й колоквіуми, не мав зауважень від адміністрації, то в останньої немає підстав для невиплати цих коштів. Ув’язнення і судовий процес зробили з молодого Франка переконаного соціаліста, який надалі свідомо займався освітою народу, перекладом для робітників соціалістичної літератури, редагуванням газет і журналів.

Другий арешт І.Франка (березень-червень 1880) був пов’язаний з його участю в організації селянських страйків на Підкарпатті і виступами на вічах. Після затримання студента доправили до Коломиї,а згодом у супроводі жандарма відправили в Нагуєвичі. Дорогою ще раз затримали й доправили до тюрми в Дрогобичі.

Утретє Франко сидів знов у Львові в серпні-жовтні 1890, як засновник (з Павликом і Будзиновським) Русько-української радикальної партії. Остання, на думку влади, загрожувала не лише існуванню монархії, а й ставила під сумнів релігію, як основу суспільної моралі.

Останній арешт Франка трапився 1893 р., коли він уже мав 36 років, був відповідальним редактором журналу «Народ» і батьком 3 дітей. Його, разм із Павликом і Годаком (друкарем) звинуватили в перекладі й поширенні творів Енгельса й Маркса «Соціалізм утопійний і науковий» та «Маніфест комуністичної партії». Як видно з документів, замість сидіти у в’язниці, можна було сплатити штраф (по 10 гульденів за кожного), але грошей украй бракувало.

В наступні роки (після 1895) Франко розчарувався у соціалізмі і став його критиком. Він прихильно відгукнувся на брошуру Ю. Бачинського «Україна ірредента», написав знакову статтю «Що таке поступ?» (1903), дослідження «До історії соціалістичного руху» (1904) і однозначно підтримав ідею незалежної і самостійної України. А вірш «Не пора» став одним із наших гімнів.