Окремі сюжети й вислови доктора історичних наук, журналіста й телеведучого Данила Яневського викликали неоднозначну реакцію громадськості й науковців, зокрема патріотично й ультрапатріотично наставлених. Очевидно, тривала робота на Заході, та й попередній досвід тележурналістики, стали спонукою для науковця зробити свої видання не лише науково обґрунтованими, але й цікавими для читача навіть на перший погляд. У мене особисто, як у історика, який працював над збірником «Українське державотворення. Акт 30 червня 1941 року», особливий інтерес, а, відповідно, й застереження, викликав уже загальний заголовок кількох книг Яневського: «Проект «Україна»». Адже з самого цього заголовка апріорно простежується натяк на Україну, як «австрійську інтригу», «німецький проект» тощо.

Однак уважніший розгляд книги, присвяченої 30 червня 1941 р. і спробі проголосити у Львові УССД (саме так націоналісти скорочували назву самостійної України) незалежно від німецької адміністрації і фронтового командування, переконує, що автор недаремно має вчений ступінь доктора, а водночас є добрим стилістом, вміло вибудовує структуру свого твору і дбає про всебічне висвітлення порушеної проблеми.

Не буду переказувати структуру і зміст окремих розділів – полишаю це задоволення читачеві. Інтрига полягає в тому, що всі події та їх контекст автор подає з різних точок зору – як їх бачили й оцінювали ОУН, НКВС, абвер, Стецько, Книш, Бандера та інші учасники подій, а також історики і публіцисти новітнього часу – В. В’єтрович, Г. Гордасевич, І. Патриляк, Ю. Шухевич, Я. Дашкевич, Р. Забілий, В. Сергійчук.

Для зацікавлення читача подам лише одну маленьку цитату: «… протяго майже 100 років сільські та міські люмпени та їхні нащадки намагаються побудувати… державу химерної «соціальної справедливості»… винищили елітні групи, ліквідували інститути приватної власності, незалежного суду, поняття про право та закон, замінивши їх на анти людську за соєю природою «соціалістичну законність». Знищили церкви, безцінні пам’ятники архітектури, архіви та бібліотеки…». Очевидно, читачеві буде достатньо цих слів, аби зрозуміти позицію автора. Підсумовуючи книгу, зауважу, що Д. Яневський чи не першим з українців спробував подивитися на історію ХХ ст. очима не лише українця, але і європейця. Наскільки це йому вдалося – інше питання. Гадаю, у кожного мислячого читача складеться своя думка – співзвучна чи й не зовсім з інтенціями автора.

Іван Сварник