13 травня у відділі літератури іноземними мовами імені Омеляна Масляка КЗ ЛОР ЛОУНБ відбувся урок польської літератури для ліцеїстів львівського ліцею імені св. Марії Магдалини. Наші зустрічі вже стають традицією, а цю ми присвятили постаті польської поетки Галини Посвятовської, 90-річчя від дня народження якої випало на 9 травня цього року і виявилося гарною нагодою, щоби пригадати собі цей вразливий, але досі чутний, поетичний голос. Радіємо, що ліцеїсти теж долучалися до читання поезії; а ще ми прослухали запис двох віршів, начитаних самою поеткою; звернулися до її текстів, покладених на музику («Kiedy umrę kochanie» у виконанні Януша Радека), і навіть намагалися вибрати, чий спів і які музичні акценти краще передають настрій поезії «Koniugacja» (інтерпретації Маґди Умер і Станіслава Сойки).

12 травня історик Іван СВАРНИК розповідав у великій читальній залі всім бажаючим про появу українського національного прапора у Львові. На вежі Львівської ратуші він замайорів 23 червня 1848 року. Передісторія історичної події була такою.

На поч. 1848 р. всю Европу охопила революція – «весна народів». Її епіцентром стала багатонаціональна Австрійська монархія, до складу якої входила й Галичина. Угорці, поляки, чехи й інші нації імперії прагнули скинути монархію, здобути свободу і власну державність. Українці (на той час русини) виявилися найменше готовими до революції. Переважна їх більшість була селянами, неписьменними, незаможними й малосвідомими. Інтелігенція, дуже нечисленна, була представлена переважно сільським духовенством, незначною кількістю вчителів та службовців. Майже не було великих землевласників, капіталістів і заможних купців, не кажучи про лікарів, митців, адвокатів, офіцерів, політиків. Але політична активність поляків, які створили у Львові Головну Раду Народову й збройні формування, змусила й українців до подібних кроків: духовенство не збиралося віддавати своїх вірних у польські руки й боротися за польську державність. Навесні 1848 р. представники різних верств українського суспільства створили у Львові свою політичну організацію – Головну Руську Раду. Її очолив єпископ Григорій Яхимович, заступником (а згодом і головою) став канонік Михайло Куземський, активно працювали Борисикевич, Ільницький, Мох, Добрянський та ін. представники інтелігенції й міщанства. Петиція до цісаря містила скромні вимоги щодо розширення прав українців Галичини у сфері культури й освіти. Натомість русини підтримали державну владу й навіть створили збройні формування для захисту кордону від проникнення угорських повстанців.