День Нобеля — це щорічне вручення Нобелівської премії, яке проходить 10 грудня в Стокгольмі. Нобелівські премії користуються міжнародним визнанням як найпочесніша громадянська відзнака. Кожен лауреат отримує золоту медаль із зображенням Нобеля і диплом. Нобелівські премії з фізики, хімії, фізіології або медицини, літератури та економіки вручає лауреатам його Величність Король Швеції на церемонії, що проходить у річницю смерті Альфреда Нобеля (в 1896 році в Сан-Ремо). Розмір грошової премії змінюється щорічно і становить приблизно 1 мільйон доларів. Нобелівські премії мають великий міжнародний престиж і, крім того, пропонують лауреатам значну економічну підтримку.

Відділ літератури іноземними мовами імені Омеляна Масляка презентує книжкову експозицію із частиною фондової літератури, яка отримала Нобелівську премію із літератури різних часів.

Запрошуємо до захопливого читання!

8 грудня історик Іван Сварник розповідав про унікальну українську жінку ХХ ст. – Клементину Авдикович, засновницю і власницю кондитерської фабрики «Фортуна» (згодом «Фортуна Нова») у Львові.

Клементина народилася 1884 р. в Копичинцях у священничій родині о. Миколи Січинського. Її братом був Мирослав Січинський, який 1910 р. застрелив намісника Галичини графа Андрія Потоцького. Клементина здобула добру освіту, закінчила вчительську семінарію, викладала в Дівочому інституті в Перемишлі. 1902 р. вийшла заміж за професора Ореста Авдиковича, відомого літератора й педагога, активного члена НТШ. Ним опікувався Іван Франко, вважаючи цікавим прозаїком. Також турбувався про П. Карманського, В. Пачовського, М. Яцківа. Орест Авдикович заснував у Перемишлі філію Товариства наукових викладів ім.. П. Могили, дописував до «Діла» й ЛНВ, видавав збірки новел і оповідань, працював і як літературознавець. У подружжя Авдиковичів було двоє дітей – син Орест і донька Софія. Та 1918 р. чоловік Клементини передчасно помер, маючи 41 рік. Молода вдова залишилася з двома дітьми, без коштів на утримання. Педагогічна робота не давала достатніх засобів. У скруті Клементина вирішила спробувати нову справу. У Відні, де лікувався її чоловік, вона навчилася виготовляти «помадки» - кондвироби без наповнювача. Отож продавши годинник, вона купила мішок цукру й 1922 р. почала вдома робити цукерки. Новий виріб припав до смаку перемишлянам, у Клементини працювало 5 жінок. Фірму назвала «Феліцітас» (щастя), але далі поміняла назву на простішу «Фортуна».

6 грудня цього року виповнюється 85 років від дня народження Ірини Калинець (1940-2012) – жінки, чий голос став одним із моральних орієнтирів українського спротиву тоталітарній радянській системі. Її життєвий шлях – історія принципової боротьби за право українців бути собою, говорити своєю мовою, плекати власну культуру і пам’ять. За свою позицію вона заплатила роками таборів і заслання, але повернулась не зламленою та ще більш переконаною у неохідності утвердження української культури та свободи слова.

Коли Україна знову змушена захищати свободу від російської агресії, досвід Ірини Калинець набуває нового звучання. Та система, з якою вона боролась, була попередньою формою імперського насильства, яке ми бачимо сьогодні. Її спротив, коли зброєю були лише слово, громадянська відвага та моральний авторитет, став частиною лінії тривалого українського опору – лінії, яку нині продовжують наші воїни, волонтери, культурні діячі та всі громадяни України, що стоять на захисті своєї держави.