8 грудня історик Іван Сварник розповідав про унікальну українську жінку ХХ ст. – Клементину Авдикович, засновницю і власницю кондитерської фабрики «Фортуна» (згодом «Фортуна Нова») у Львові.

Клементина народилася 1884 р. в Копичинцях у священничій родині о. Миколи Січинського. Її братом був Мирослав Січинський, який 1910 р. застрелив намісника Галичини графа Андрія Потоцького. Клементина здобула добру освіту, закінчила вчительську семінарію, викладала в Дівочому інституті в Перемишлі. 1902 р. вийшла заміж за професора Ореста Авдиковича, відомого літератора й педагога, активного члена НТШ. Ним опікувався Іван Франко, вважаючи цікавим прозаїком. Також турбувався про П. Карманського, В. Пачовського, М. Яцківа. Орест Авдикович заснував у Перемишлі філію Товариства наукових викладів ім.. П. Могили, дописував до «Діла» й ЛНВ, видавав збірки новел і оповідань, працював і як літературознавець. У подружжя Авдиковичів було двоє дітей – син Орест і донька Софія. Та 1918 р. чоловік Клементини передчасно помер, маючи 41 рік. Молода вдова залишилася з двома дітьми, без коштів на утримання. Педагогічна робота не давала достатніх засобів. У скруті Клементина вирішила спробувати нову справу. У Відні, де лікувався її чоловік, вона навчилася виготовляти «помадки» - кондвироби без наповнювача. Отож продавши годинник, вона купила мішок цукру й 1922 р. почала вдома робити цукерки. Новий виріб припав до смаку перемишлянам, у Клементини працювало 5 жінок. Фірму назвала «Феліцітас» (щастя), але далі поміняла назву на простішу «Фортуна».

6 грудня цього року виповнюється 85 років від дня народження Ірини Калинець (1940-2012) – жінки, чий голос став одним із моральних орієнтирів українського спротиву тоталітарній радянській системі. Її життєвий шлях – історія принципової боротьби за право українців бути собою, говорити своєю мовою, плекати власну культуру і пам’ять. За свою позицію вона заплатила роками таборів і заслання, але повернулась не зламленою та ще більш переконаною у неохідності утвердження української культури та свободи слова.

Коли Україна знову змушена захищати свободу від російської агресії, досвід Ірини Калинець набуває нового звучання. Та система, з якою вона боролась, була попередньою формою імперського насильства, яке ми бачимо сьогодні. Її спротив, коли зброєю були лише слово, громадянська відвага та моральний авторитет, став частиною лінії тривалого українського опору – лінії, яку нині продовжують наші воїни, волонтери, культурні діячі та всі громадяни України, що стоять на захисті своєї держави.

Екскурсія відділом літератури іноземними мовами імені Омеляна Масляка відбулася 3 грудня для полоністів ЛНУ імені Івана Франка. Завідувачка відділу Олександра Лук’яненко розповіла студентам історію виникнення книгозбірні і акцентувала увагу на її засновнику Омеляну Масляку з відомої у Львові родини Масляків, батько якої був знаним у Львові письменником, старший син Омелян Масляк – художником акварелістом, який після закінчення бібліотечних курсів став директором міської центральної бібліотеки імені Лесі Українки, а згодом заснував першу в Галичині Львівську бібліотеку іноземної літератури № 3, що після Всеукраїнської централізації 1976 року стала відділом літератури іноземними мовами Львівської обласної універсальної наукової бібліотеки. Молодший син Степан Масляк, перекладач, працював викладачем кафедри слов’янської філології ЛНУ імені Івана Франка. Саме до цієї кафедри в той час належала сучасна університетська кафедра полоністики. Тож, першокурсники з задоволенням полинули в історію їх кафедри.

2 грудня у великій читальній залі відбулась знакова літературно-мистецька подія – презентація 7-го тому Антології патріотичної поезії «Вибухові слова». Це видання є частиною серії «Бібліотека Премії», започаткованої відомим письменником Олесем Дяком. На захід завітали автори-переможці Всеукраїнського літературного конкурсу ім. Катерини Мандрик-Куйбіди, колеги з Львівської письменницької організації та шанувальники поезії.

Відкрив презентацію директор ЛОУНБ Іван Сварник, який привітав гостей і наголосив на значущості поезії у час війни та подякував авторам і організаторам за створення цього видання. Його слова задали зустрічі урочистий, але водночас теплий тон.