27 травня у великій читальній залі точилася розмова про львівську воду – Полтву, Сороку, Пасіку, Залізну Воду, Зубрю, Млинівку та інші потоки, про природні озера й ставки, створені міщанами й передміщанами – Пелчинський, Панєнський, Сакраменток, Кисельки та ін.

Як розповів історик Іван Сварник, наше місто виникло в дуже сприятливій для життя місцевості у прадавні часи. На березі Полтви і її приток люди осіли віддавна. Вода була необхідною для життя – для пиття, готування їжі, для купання і прання. Як вказує Зубрицький, Полтва була ще й транспортною артерією. По ній до Львова доходили невеликі судна з Балтики через Західний Буг. Для торгівлі Львова це був суттєвий фактор. Полтва і її притоки відігравали важливу роль у житті ремісників. Протічну воду у великій кількості використовували чинбарі й гарбарі. Обробка шкіри й подальше виготовлення з неї різноманітних речей – одягу, рукавиць, взуття, сумок, упряжі у Львові локалізувалися на передмістях – на Галицькому, де була вул. Гарбарська, й на Краківському. Розкопки в р-ні «Добробуту» виявили великий осередок шкіряного промислу ХV-XVIII ст. Полтва була примхливою річкою. В спекотну пору міліла, але в зливи виходила з берегів і заливала передмістя. При цьому навіть гинули люди. Під час однієї з повеней, як пише хроніст, до шпиталю св. Станіслава (в р-ні нинішнього Театру юного глядача) можна було дістатися лише човном. Сліди повеней відбилися на документах Львівського земського суду. Вони зберігались у склепі в Низькому замку, отож повені не раз заливали приміщення.

24 травня у відділі мистецької літератури відбулась мистецька зустріч «Багатогранність творчого діапазону» до 95-річчя від дня народження українського скульптора Еммануїла Миська (1929-2000).

Розпочала зустріч завідувач відділу Надія Письменна, яка ознайомила користувачів з творчістю митця, а також з книжково-ілюстративною виставкою.

Еммануїл Мисько – одна із ключових постатей інтелектуального життя в Україні, організатор і національно-культурний провідник. Його позиція в мистецтві – апелювання до національних почувань та універсальних морально-етичних вартостей людини. У такій громадянській та філософській настанові через жанр портрета він створив низку проникливих образів сучасників – у станкових, монументальних формах, медальєрстві. Митець зумів розбудувати синтетичний образ часу, прослідкувавши еволюцію наростання особистісної свободи українців на зламі політичних систем. Усю свою творчу спадщину митець заповів передати до художніх музеїв України. Життя, сповнене громадянської посвяти, талановита творчість Еммануїла Миська – це високий взірець вірного служіння рідній землі і народові України.