Споруда Народного дому у Львові постала 1851-1864 рр. на місці зруйнованого університету, під який пристосували будівлі колишнього монастиря й костела ордену Тринітаріїв, ліквідованих 1783. Монастир спорудили 1695 р. , а орден мав на меті викуп християн з неволі. Руїни університету цісар 1849 р. подарував львівським русинам на знак подяки за вірність монархії в добу «весни народів» 1848-1849 рр. Головна Руська Рада вирішила на зібрані народом кошти збудувати будівлю для потреб освіти й культури русинів. Цими питаннями займалася Галицько-Руська Матиця, створена за прикладом інших слов’янських народів. Надалі Матиця організувала підготовку й видання шкільних підручників, альманахів, календарів та інших потрібних для просвіти видань, організацією шкільництва й вихованням української інтеліґенції. Для керівництва власне Народним домом було створено товариство «Руський інститут Народний дім у Львові». Його керівництво спочатку займало національні позиції, але в другій пол. ХІХ ст. потрапило під вплив москвофілів. Будинок Народного дому спроектували архітектори В. Шмідт і С. Гавришкевич в стилі неоренесансну й неороманському. При цьому закладалася універсальна функція будівлі, де мали розміщуватися різні культурно-освітні установи. Найбільше місця займала українська Академічна ґімназія та бурса для учнів. Вона функціонувала тут до спорудження окремого будинку на Сапіги, 14. Директорами були о. В. Ільницький, І. Кокорудз, М. Сабат та ін., викладачами О. Тисовський, І. Крип’якевич, С. Гайдучок, М. Зарицький та ін.

1864-1876 рр. тут діяв театр «Руська бесіда», для якого спроектовано великий театральний зал. 1881 р. на вшанування Т. Шевченка тут співав О. Мишуга. Важливою складовою частиною Народного дому була велика бібліотека (понад 60 тис. назв), до якої о. А. Петрушевич передав багату колекцію рукописів, а також музей з нумізматичною колекцією (пропала 1918 р. під час боїв за Львів). Під час московської окупації Львова 1914-1915 рр. найціннішу частину бібліотеки москалі вивезли. Але 1924 р. фонди налічували 120 тис. Напередодні Листопадового зриву 1918 р. Народний дім став осідком Центрального військового комітету (Бубела, Ґорук, Цьокан та ін.) на чолі з Д. Вітовським. Саме звідси вирушали кур’єрі в усі повіти Східної Галичини, сюди сходилися донесення про перебіг української революції. До кінця оборони Львова тут був український штаб. У міжвоєнний період, завдяки тому, що з будівлі було 3 виходи на різні вулиці, тут зустрічалися українські підпільники, про що залишили цікаві спогади З. Матла і Я. Гайвас.

У вересні 1939 будівля була націоналізована. Бібліотеку передали до Наукової бібліотеки АН УРСР (нині НБ ім. В. Стефаника), музейні експонати – в реорганізовані музеї Львова. Натомість будинок передали під Дім офіцерів ПРИКВО.