26 лютого у відділі літератури з національного та духовного відродження відбулася презентація книги «Галицький рід» Надії Максимів.

Першим виступив директор бібліотеки Іван Сварник, який відзначив, що презентована книга є унікальним явищем в українському історичному краєзнавстві з кількох причин. По-перше, вона охоплює не просто значний за хронологією і за географією пласт нашої історії, але й робить, наприклад, мовознавчі екскурси про походження назв населених пунктів Галичини, прадавньої історії. Події Першої світової війни, що двічі прокотилася Галичиною, авторка висвітлює через призму як української (УСС), так і загальноєвропейської історії. Оповідаючи про складні долі представників роду Дзвоників-Максимівих, Надія Максимів переноситься то до Норильська, то у Джерзі-Ситі, то до Бельгії. По-друге, на відміну від багатьох схожих за жанром видань, у «Галицькому роді» використано численні архівні документи, величезну за обсягом друковану літературу, зокрема німецьку й польську, а враховуючи перекладну – також американську, британську, російську та ін., значну кількість джерел, що зберігаються у приватних архівах (епістолярія). Особливістю презентованого видання є особа авторки – черниці ЧСВВ сестри Володимири, з огляду на що у виданні особлива увага звернена на роль церкви в житті не лише Галичини, а й українського суспільства загалом.

Ольга Басараб cтaлa cимвoлoм нeзлaмнoї бopoтьби зa Укpaїнcькy Дepжaвy та жінкою-легендою українського визвольного руху. Була розвідницею Української Військової Організації, зв’язковою Євгена Коновальця. Її мoгилa – мicцe пaлoмництвa тиcяч yкpaїнцiв, a життя – пpиклaд для нacлiдyвaння. 90 років тому її знайшли повішеною у тюремній камері після нічних допитів та катувань. Вона померла нескореною, а головне – не зрадницею. Історики запевняють: життя у неї відібрали кати, які хотіли дізнатися про членів українського визвольного руху.

В останній робочий день тижня, 7 лютого 2014 р., у бібліотеці відбулася презентація книги відомого письменника і науковця Ярослава Гнатіва (він же Ярослав Николович) «Закувала зозуленька ой під Черленицев», яку правильніше було б назвати читацькою конференцією. Виступали як особи, дотичні до створення згаданого видання, так і шанувальники творчості Я. Гнатіва, краєзнавці, учасники державотворчих процесів в Галичині кінця 80-х – початку 90-х років ХХ ст. Серед учасників було досить багато фахових істориків, зокрема, Микола Литвин, Леонтій Войтович, Іван Сварник.

21 січня у відділі читального залу вшановували педагога Ірину Костянтинівну Ільницьку з нагоди її 85-річчя. Вона викладала українську мову й літературу в СШ № 4 та № 27 м. Львова у 50-70-х роках минулого століття. Привітати свою улюблену вчительку прийшли випускники різних років. Серед них – поетеса Анна Канич, просвітянка Надія Середницька, історик Іван Сварник. Вечір провадив український гурт «Світлиця» з Литви, пов’язаний з Іриною Костянтинівною сімейними узами (у ньому співають донька Оксана і зять Роман). Пісенна програма перегукувалася з актуальними подіями нашого культурного й духовного життя – Різдвом Христовим, наступним ювілеєм Кобзаря, українською революцією. Сама ювілярка декламувала українську поезію, поіменно згадала своїх перших випускників, висловила побажання пам’ятати друзів і вчителів, які «все робили, щоб всі ви вийшли на порядних людей – вірних дочок і синів України».