У нашій бібліотеці створено аматорський хор, вокалістами якого стали працівники бібліотеки.

Спонукою до цього стало те, що раніше була активна художня самодіяльність у бібліотеках України: діяли гуртки, ставилися вистави тощо. Тому вважаємо за необхідне відновити цей просвітницький рух, урізноманітнити бібліотечне життя.

Отже, перша невелика праця хору присвячена 200-річчю дня народження  Великого Українця Тараса Шевченка.

Катерина ІІ. Портрет роботи художника Д.Левицького. 1783 р.

Від певного часу у кожного, хто дивиться телевізійні новини, мимохідь виникає питання: який стосунок до дев’ятого травня мають автоматники середнього віку, прикрашені георгіївськими бантами? Для багатьох із нас ця стрічка асоціюється з найпоширенішою радянською медаллю «За победу над Германией. 1941-1945 рр.». Цей дисонанс нещодавно підмітив один із політиків, влучно охрестивши щойно згаданих автоматників «колорадами».

Не всі знають про виникнення цієї стрічки з поєднанням чорних і помаранчевих смуг. На наших теренах вона з’явилася 1769 р., коли імператриця Катерина ІІ (до переїзду в Росію Софія-Фредеріка-Августа принцеса Ангальт-Цербстська) вирішила, за прикладом своїх європейських родичів, запровадити і в Росії військовий орден св. Георгія. Орденом св. Георгія нагороджували за бойові заслуги офіцерів, генералів і фельдмаршалів.

30 травня у читальній залі відбулася зустріч з львівським бандуристом Богданом Жеплинським з нагоди його 85-річчя та презентація двотомника «Кобзарство і ми», авторами якого є Богдан Жеплинський, Дарія Ковальчук і Мирослав Ковальчук. Вечір розпочався абсолютно несподівано. Гості почули справжню трембіту, соло на якій виконав побратим Богдана Жеплинського Любомир Кушлик.

У розмові з гостями пан Богдан розповів про три історії, які визначили його подальший життєвий шлях. Перша відноситься до дитячих споминів. Якось тато слухав радіо через навушники. «Богданку, а ходи-но сюди! Послухай – це славний кобзар Юрій Сінгалевич. Чи ти хотів би так грати?». Син захоплено підхопив: «Так, дуже хочу!». «Тоді стань у куток, помолися й добре подумай, чи ти справді цього так хочеш». За якийсь час Богданко знову звернувся до тата: «Тату, я подумав, і вирішив, що дуже хочу». «Гаразд, якщо хочеш, то Господь тебе попровадить до цього». За якийсь час батько відвіз малого до Львова й віддав у науку до Сінгалевича.