18 вересня у великій залі бібліотеки зібралися екскурсоводи на чергову лекцію Івана Сварника Цього разу йшлося про давню історію нашої землі – Криму.

Півострів, за словами історика, був заселений із найдавніших часів. Рештки неандертальця - первісної людини - знайдені в печері Кіїк-Коба, вчені відносять до середнього палеоліту (100 тис. років тому). А першим відомим народом можна вважати легендарних кіммерійців, які 1500 років тому вирушали з Криму в походи на Ассірію, Вавилон та інші держави давнього світу. Геродот (1 тисячоліття до Р. Х.) пише про плем’я таврів, яке жило на південному березі Криму і в горах. Відзначалося войовничістю й жорстокістю. Попри сусідство з цивілізованими греками, жили первісним життям, довго боролися проти потужних пришельців – греків, візантійців, римлян.

Організація української нації «Держава», Українське національне середовище та відділ україніки ЛОУНБ провели круглий стіл «Дмитро Донцов – ідеолог українського інтегрального націоналізму».

Вступне слово на круглому столі подав завідувач відділу україніки, поет Євген Салевич. Він висловив ряд світоглядних думок у контексті постаті теоретика та ідеолога націоналізму Дмитра Донцова:

- стан нації і наші завдання – головна наша тема сьогодні і завжди для тих, хто відповідальний за прийдешнє української ідентичності;

- виголошена промова Дмитра Донцова на ІІ Всеукраїнському з’їзді студентської молоді у Львові 1913 року «Сучасне положення нації і наші завдання» є знакова і непроминальна для української національної молоді, а в контексті історичному мала визначальний вплив на провідника ОУН Євгена Коновальця та українських націоналістів»;

- тексти творчої спадщини ідеолога та теоретика українського націоналізму повинні бути основою української державотворчої ідеології та предметом студій для молодих українців;

11 вересня в бібліотеці відбулася чергова лекція Івана СВАРНИКА для екскурсоводів. Цього разу йшлося про нації(народи), які жили у Львові протягом минулих століть. Свого часу бурмистр Львова і його хроніст Ю.-Б. Зиморович написав латинський твір «Leopolis Triplex» (Потрійний Львів). Описуючи за наявними тоді джерелами нашу історію, він поділив її на 3 періоди: руський, німецький і польський. Зрозуміло, він не міг передбачити, що згодом Львів на 150 років стане австрійським, далі знову українським (1918), польським, радянським, німецьким, знову радянським і, врешті, українським.

Скільки тривав перший період – точно невідомо. В кожному разі, ми можемо говорити про давньослов’янські (чи навіть праслов’янські) витоки поселення, що існувало вже у V-VI ст. Княже місто локалізовувалося в долині Полтви й на панівних височинах зі сходу. У ХІІІ ст. була заселена й територія нинішнього середмістя. Згодом русини, через значний наплив іноземців, уже не складали більшості міщан. Привілей Казимира 1356 р. про повторне надання магдебурзького права католикам Львова зазначає, що русини, як і вірмени, жиди й сарацини, мають право жити за своїми законами й керуватися руським правом. Роль «старших» нації виконували сеньйори Успенського братства. Русини вперто боролися за збереження своїх прав і привілеїв, за участь у міському самоврядуванні. 1713 вони домоглися допущення до всіх цехів, а 1745 – до участі в магістраті.

4 вересня львівські екскурсоводи взяли участь у з’ясуванні питань, дуже цікавих як для львів’ян, так і для українців загалом, а також для поляків. Не раз лунали також, згадані в негативному контексті, Англія і Франція. Однак найбільше «гикалося», вочевидь, росіянам.

Адже розмова стосувалася дуже важливого для історії ХХ ст. періоду: створення незалежних Української і Польської держав та їхньої мілітарної співпраці в боротьбі проти червоної Росії. Також боїв за Львів, Броди, Буськ і Варшаву 1920 року.

Варшавська угода, підписана українцями й поляками у квітні 1920 р., передбачала взаємну збройну підтримку. Її результатом став спільний похід польського (20 тис.) і українського (15 тис.) війська на Київ. Нашу столицю союзники відвоювали в червоних 5 травня. Однак українське село не відповіло на похід повстанням, не підтримало поляків, вбачаючи небезпеку повернення польських панів. Свою роль відіграли й червоні агітатори. Більшовики мобілізували нові сили й перейшли в контрнаступ. Тепер уже полякам і українцям довелося обороняти Броди, Буськ, Львів, Замостя й Варшаву. «Диво на Віслі» 1920 р. стало підсумком вдалої оборонної операції під Львовом. А також героїчної оборони Замостя українськими дивізіями ген. Марка Безручка й морською піхотою Михайла Білинського.