1992 року, одночасно з вулицями Бандери, Єфремова, Коновальця, Левицького, Петлюри, Тарнавського, пл. Петрушевича у Львові з’явилася й вулиця Винниченка. Нею назвали колишню Радянську. Й не випадково. Саме Винниченка від 30-тих рр. ХХ ст. вважали «одним з ідеологів укр. бурж. націоналізму, керівником націоналістич. контрреволюції на Україні», а з 1920 «відвертим ворогом Рад. влади» (БСЭ. – Москва, 1971. – Т. 5: Вешин-Газли. – С. 77). В Українській літературній енциклопедії (К., 1990) про київський журнал «Дзвін», де співпрацювали Д. Донцов, Л. Юркевич, В. Левинський та В. Винниченко, сказано, що його видавці, «користуючись псевдомарксист. фразеологією, проповідували ідеї політичного сепаратизму». Про сепаратизм згадано невипадково: Володимир Винниченко від 1901 р., як студент, став членом Революційної української партії (Петлюра, Меленевський, Порш, Д. Антонович та ін.). Програму партії склав М. Міхновський. Вона вийшла у Львові як брошура «Самостійна Україна». РУП була першою політичною партією Наддніпрянщини, «колискою» інших партій, а її члени згодом боролися за незалежність України й творили нашу державність.