12 травня історик Іван СВАРНИК розповідав у великій читальній залі всім бажаючим про появу українського національного прапора у Львові. На вежі Львівської ратуші він замайорів 23 червня 1848 року. Передісторія історичної події була такою.

На поч. 1848 р. всю Европу охопила революція – «весна народів». Її епіцентром стала багатонаціональна Австрійська монархія, до складу якої входила й Галичина. Угорці, поляки, чехи й інші нації імперії прагнули скинути монархію, здобути свободу і власну державність. Українці (на той час русини) виявилися найменше готовими до революції. Переважна їх більшість була селянами, неписьменними, незаможними й малосвідомими. Інтелігенція, дуже нечисленна, була представлена переважно сільським духовенством, незначною кількістю вчителів та службовців. Майже не було великих землевласників, капіталістів і заможних купців, не кажучи про лікарів, митців, адвокатів, офіцерів, політиків. Але політична активність поляків, які створили у Львові Головну Раду Народову й збройні формування, змусила й українців до подібних кроків: духовенство не збиралося віддавати своїх вірних у польські руки й боротися за польську державність. Навесні 1848 р. представники різних верств українського суспільства створили у Львові свою політичну організацію – Головну Руську Раду. Її очолив єпископ Григорій Яхимович, заступником (а згодом і головою) став канонік Михайло Куземський, активно працювали Борисикевич, Ільницький, Мох, Добрянський та ін. представники інтелігенції й міщанства. Петиція до цісаря містила скромні вимоги щодо розширення прав українців Галичини у сфері культури й освіти. Натомість русини підтримали державну владу й навіть створили збройні формування для захисту кордону від проникнення угорських повстанців.

8 травня виповнюється 85 років з дня заснування нашої бібліотеки!

Книгозбірня з перших років свого заснування дбала не лише про пошук, комплектування та опрацювання книжкових фондів, а й про організацію видавничої роботи.

Видавнича продукція радянського періоду умовно ділилася на видання малих форм та більш вагомих – методико-бібліографічних матеріалів, бібліографічних покажчиків, посібників.

Початком кардинальних змін у видавничій діяльності ознаменувався 1986 рік виходом у світ методичних порад з популяризації художньої літератури з започаткованої серії «Правда життя і образу» (Є. Маланюк, К. Буревій, О. Ольжич, О. Теліга, І. Багряний, Г. Хоткевич, В. Стус, У. Самчук та інші).

Зі здобуттям Україною Незалежності краєзнавча робота отримала суттєвий поштовх і нові можливості. Наукові пошуки відділів бібліотеки задокументовані не лише в картотеках, а й у виданнях різного характеру. Надходження книжок і публікацій нового періоду сприяло зародженню нових напрямків, створенню нових серій, а старі суттєво трансформувалися.

З’явилися такі серії: «Науковці Львівщини», «Поборники державності України», «Життя коротке, а мистецтво вічне», «Галицькі митрополити», «Краєзнавці Львівщини», «Славетні галичани», «Секрети бібліотечної майстерності», «Від теорії – до практики», «Приватні колекції – читацькій громадськості», «Професіоналізм – основний орієнтир часу», «#Читай ua. Нове літературне покоління» та інші.

Боротьба України за незалежність з 2013 року знайшла своє відображення у покажчиках про Революцію Гідності, АТО, ООС, російсько-українську війну. Ця робота не припиняється й нині.

Зі значною частиною видань є нагода ознайомитися на виставці, розгорнутій у великій читальній залі книгозбірні. Видання систематизовані за розділами, в межах розділів – за серіями.

Запрошуємо до перегляду!